Маніфест ініційований учасниками Платформи громадянських, антивоєнних і гуманітарних ініціатив та підготовлений колективом авторів

Коментарі та запитання щодо тексту Маніфесту надсилайте на адресу: manifesto@platforma.international

Про Маніфест

В умовах повномасштабної агресивної війни Росії проти України, що триває, перша і головна мета російського громадянського суспільства – досягнення справедливого миру на основі положень міжнародного права, в тій формі, яку визнають справедливою і самі українці.

Ми, автори маніфесту, представники громадянського суспільства та антивоєнних ініціатив Росії, розуміємо, що діалог між українським і російським суспільствами не може відновитися в умовах триваючої агресії. Однак ми вважаємо себе відповідальними сформулювати бачення післявоєнної справедливості та миру, щоб сприяти досягненню цих цілей усіма доступними нам засобами.

Ми усвідомлюємо, що дії керівництва Росії і всіх, хто бере співучасть у злочині агресії, не можуть залишитися безкарними. Припинення вогню, повернення територій і виплати репарацій не є достатньою запорукою для встановлення стійкого миру. Тільки повна трансформація Росії в демократичне, вільне суспільство, побудоване на засадах верховенства права; подолання важкої спадщини великомасштабних порушень прав людини керівництвом СРСР, російською владою в Україні та інших державах, так само як і всередині самої Росії; усвідомлення суспільством своєї відповідальності за злочини, скоєні режимом, а також тотальний демонтаж ідеології мілітаризму та імперіалізму можуть стати запорукою миру в майбутньому.

Ми згодні з авторами українського Маніфесту сталого миру, що повернення до довоєнного статус-кво в міжнародних відносинах тепер неможливе. Ми підтримуємо необхідність створення нових умов міжнародної безпеки та миру. Лише це дасть змогу розв'язувати питання міжнародних відносин з позиції права, а не сили, щоб Росія не могла знову стати загрозою для світу та України.

Ми розуміємо, що цей Маніфест - лише підхід до величезного і складного комплексу проблем, які поставив наш час перед російським громадянським співтовариством і експертами. На багато з цих питань у нас немає однозначних і прийнятних для всіх відповідей. Тому ми відкриті до дискусії і хотіли б продовжити обговорення.

...

У першому розділі Маніфесту ми говоримо про умови примирення з Україною. Другий розділ розповідає про перехідне правосуддя, без якого Росія не зможе побудувати ні справедливий і стійкий мир з Україною, ні демократію, засновану на верховенстві права. Третій розділ детальніше розглядає питання переходу Росії до демократії, а Четвертий розділ - як досягти сталого миру.

Війна проти України і диктатура в Росії можуть тривати ще роки. На жаль, не виключені й сценарії подальшої ескалації та розширення війни. Росія може продовжувати окупацію територій і руйнування України та інших країн. Найімовірніше, посиляться і внутрішні репресії. Тому ми впевнені, що діяти потрібно вже зараз, не чекаючи перемир'я, мирного договору чи іншої форми припинення війни.

Ми вважаємо за необхідне вже зараз готувати, розширювати й обстоювати бачення майбутнього сталого миру та вибудовувати процеси, взаємовідносини й механізми, які можуть до нього привести. Про те, яким може бути справедливий мир, ми говоримо нижче. Щоб наблизитися до нього, потрібно, зокрема, публічно і непублічно підтримувати права України, виступати за її територіальну цілісність, обстоювати необхідність широкої, багатосторонньої міжнародної підтримки України всіма необхідними засобами.

Рух до справедливого миру включає в себе пряму підтримку та взаємодію з усіма, хто піддавався або піддається насильству, цькуванню, тиску та маніпуляціям з боку російського режиму. Насамперед, це стосується українців та українок. Це включає в себе протидію російським злочинам та їх документування, допомогу громадянському суспільству в Росії, допомогу гнаним групам, меншинам, політв'язням і всім, хто опиняється під впливом неправової держави. Потрібна негайна розробка концепції подолання війни і диктатури та створення широких коаліцій для цих цілей.

Резюме

Шлях від агресивної війни, яку веде Росія, до сталого і справедливого миру буде довгим і складним. Припинення вогню, повернення територій і виплата репарацій недостатні для сталого миру. Необхідно сформулювати бачення післявоєнної справедливості, і цей маніфест - запрошення до дискусії щодо комплексу проблем, для яких у нас немає однозначних рішень. Війна проти України і диктатура в Росії можуть тривати ще роки. Але діяти потрібно вже зараз. Треба розробити концепцію подолання війни і диктатури, створивши для цього широкі коаліції.

Перший розділ Маніфесту говорить про умови примирення з Україною. Російська агресія стала логічним продовженням політики російської держави і трансформації російського суспільства. Держава виявилася приватизованою вузькою групою осіб, які використовували її для узурпації влади та ведення агресивної війни. Цьому сприяла безкарність Росії, яка до 2022 року вела війни в Чечні, Грузії, окупувала Крим і східну Україну. Ключовим інструментом агресії став пропагандистський концепт "русского мира", який поєднав мілітаризм, імперіалізм, корпоративізм фашистського типу, месіанську ідею про "порятунок" світу, ксенофобію, ностальгію за СРСР і Російською імперією. Подолання наслідків агресії неможливе без зміни самої Росії.

Перший крок до справедливого миру - деокупація територій, відновлення міжнародно визнаних кордонів України. Реінтеграція окупованих територій до складу України потребуватиме розв'язання створених Росією проблем, що зачіпають різні групи населення цих територій. При цьому слід орієнтуватися на відновлення справедливості, на норми міжнародного права і права людини. Росія повинна компенсувати завдані Україні збитки. Добровільне врегулювання Росією претензій до неї України та інших країн, що стали об'єктами її територіальної агресії, стане благом для її подальшого розвитку. Другий розділ розповідає про перехідне правосуддя, без якого Росія не зможе побудувати справедливий і стійкий мир з Україною, і демократію, засновану на верховенстві права і повазі до прав людини, солідарності та соціальної справедливості. Росія потребує відновлення конституційного правопорядку і верховенства права, перезаснування демократичної держави.

Велику роль у процесах перехідного правосуддя належить зіграти громадянському суспільству. Перехідному правосуддю підлягають злочини, які не могли бути розслідувані за попереднього політичного режиму через системну безкарність, оскільки їхнім організатором і натхненником була держава. Якщо злочини не покарані, суспільство сприймає їх як допустимі. Необхідно буде розслідувати злочини, скоєні росіянами в Україні починаючи з 2014 року, злочини, пов'язані із захопленням та утриманням державної влади, убивством та отруєнням опозиціонерів, фальсифікацією виборів, злочини щодо вразливих груп російського населення тощо. Це потрібно робити в кооперації з Міжнародним кримінальним судом, розслідувальними групами інших країн і російським громадянським суспільством.

Перехідне правосуддя допоможе подолати безкарність, досягти примирення, встановити новий, поділюваний більшістю підхід до минулого. Комісії зі встановлення правди сприятимуть не стільки покаранню злочинців, скільки деконструкції інститутів і звичаїв, які створили фундамент для російських злочинів. Ця робота має будуватися на принципах інклюзії, роблячи більш очевидним різні типи насильства в суспільстві.

Автори маніфесту підтримують ідею створення спецтрибуналу щодо злочину агресії Росії проти України. Це допоможе визнанню моральної і правової відповідальності та справедливості, дасть змогу розпочати роботу з деконструкції радянських та імперських мілітаристських наративів.
Третій розділ розглядає питання переходу Росії до демократії. Її в Росії потрібно буде не відновлювати, а будувати заново, забезпечуючи гарантії змінюваності влади в результаті вільних виборів. Необхідний поділ влади, верховенство права і підтримання політичної культури, що охороняє права меншин. На першому кроці потрібні будуть звільнення політв'язнів, скасування репресивних норм законодавства, повернення до дотримання прав людини і міжнародних договорів, забезпечення незалежності судів.

Важливим кроком у побудові демократії стануть відокремлення місцевого самоврядування від державної влади, децентралізація і федералізація. Центральну владу слід формувати за принципом делегування їй окремих повноважень знизу. Необхідне нове укладання договорів між регіонами та центром, закріплення прав корінних народів. Бюджетна система має забезпечувати фінансову автономію регіонів. До окремого предмету турботи потрібно віднести розробку відповідальної екологічної політики.

Високий рівень агресії, що став очевидним під час війни з Україною, показує, наскільки глибокою має бути зміна відносин всередині російського суспільства. Інакше ця агресія і далі буде виплискуватися за межі країни. Необхідне подолання суспільного насильства, яке зараз присутнє в основних соціальних інститутах країни, значне підвищення рівня гендерної рівності, декриміналізація ЛГБТК+ спільноти, скасування дискримінаційних і людиноненависницьких законів.

Потрібно сприяти демонтажу культурних стереотипів, пов'язаних з ідеями імперії, експансії, націоналізму, патріархату, зверхності. Силові структури слід поставити під цивільний контроль і повністю реформувати. Шкільна освіта має бути звільнена від військово-патріотичної ідеології. Громадянська просвіта стане інструментом для формування усвідомленої громадянськості.

Четвертий розділ підкреслює, що для досягнення стійкого миру з російської зовнішньої політики мають бути виключені всі агресивні елементи. Необхідне впровадження принципу універсальної юрисдикції, який дає змогу судити осіб за порушення міжнародного права незалежно від їхнього громадянства та місця скоєння злочину. Це фундаментальний інструмент для створення світу, заснованого на законі та справедливості. Щоб подібні злочини не повторилися в майбутньому, потрібно відмовитися від толерантності до авторитарних режимів.

Для нас як авторів цього маніфесту неприйнятна агресія проти України. Ми не в силах зупинити війну просто зараз, але продовжимо робити все можливе, щоб досягти миру і сприяти створенню післявоєнної демократичної Росії, яка зможе сказати: "Ніколи більше!"

Глава 1. Умови примирення з Україною: Відповідальність, покаяння, компенсації

Російська агресія проти України стала логічним продовженням політики російської держави і трансформації російського суспільства, які не зуміли після розпаду СРСР знайти своє місце. Ресентимент значною мірою визначив напрямок трансформації російського суспільства.

Перемога над тоталітарним радянським режимом в очах більшої частини громадян Росії за цілеспрямованого впливу державної пропаганди перетворилася поступово на поразку в Холодній війні, національне приниження і колапс добробуту людей. Криза 1993 року призвела до перетворення нової Росії на суперпрезидентську республіку, створивши передумови для формування тоталітарного режиму. Представники радянської еліти та їхні нащадки багато в чому зберегли свій вплив, успадкувавши недемократичні політичні погляди, посилені небаченим раніше зростанням особистого добробуту. Слабкі демократичні інститути і громадянське суспільство, що перебуває у стадії формування, не змогли дати відсіч авторитарному тренду. Російська держава виявилася приватизовано вузькою групою осіб, які використовували її у своїх кримінальних, а потім і терористичних цілях.

Перша, а потім і друга війни в Чечні, війна 2008 року з Грузією та окупація частини її території сприяли відновленню мілітаристських настроїв. Росія не отримала відсіч і залишилася безкарною. Підсумком став перший етап російської агресії проти України, що виразився окупацією Криму і Севастополя та захопленням російськими силами значної частини Донецької та Луганської областей України.

Ключовим інструментом, який Володимир Путін і його оточення використовували для агресії проти України, став пропагандистський концепт "Русского мира". У ньому злилися російський мілітаризм, імперіалізм, корпоративізм фашистського типу, месіанська ідея про "порятунок" світу, ксенофобія, ностальгія за СРСР і Російською імперією. Стосовно України це використовували як ідеологічну базу для заперечення самого факту існування українського народу і мови, для обґрунтування "історичного права" Росії на землі України, для виправдання агресії та подальшої "деукраїнізації" окупованих територій.

Ми розуміємо, що подолання наслідків цієї агресії неможливе без зміни самої Росії. Першим етапом цієї зміни має стати досягнення справедливого миру.

Деокупація територій

Очевидна передумова сталого і справедливого миру - деокупація Росією всіх захоплених територій, включно з анексованими. Необхідне відновлення визнаних міжнародним правом кордонів України. Реінтеграція окупованих територій неминуче поставить низку проблем, створених Росією, але таких, що зачіпають різні групи населення цих регіонів. Їх слід вирішувати, орієнтуючись на дотримання гуманітарних прав і прав людини. Ці проблеми включають:

кримінальне та інше переслідування громадян і колишніх громадян України за злочини проти особистості, держави, їхню співпрацю з окупантами тощо.
правовий статус громадян, які проживали на окупованих територіях до їхньої окупації, але відмовилися від українського громадянства;
правовий статус дітей, які народилися на окупованих територіях після їхньої окупації;
правовий статус дітей, депортованих у Росію, які отримали російські паспорти (зокрема усиновлених, іноді зі зміною імен);
правовий статус громадян РФ, які переселилися на окуповані території після окупації, і статус нерухомого майна, набутого в період, коли в цих регіонах не діяло українське законодавство і система правозастосування;
можливість виїзду за кордон мешканців територій (незалежно від їхнього громадянства), які не підлягають кримінальному та іншому переслідуванню з боку України, і гарантії їхніх майнових прав у цьому разі;
повернення майна, незаконно вилученого окупаційною владою, компенсація за втрату/пошкодження майна;
врегулювання майнових відносин (легалізація правочинів), вчинених у період окупації добровільно і справедливо, належними суб'єктами, але не відповідно до українського законодавства;
гарантії та обмеження виборчих прав громадян реінтегрованих територій, особливості здійснення на них місцевого самоврядування.

У всіх цих і подібних питаннях Росія повинна слідувати принципам відновлення справедливості і нормам міжнародного права. Під час реінтеграції окупованих територій до складу України ті їхні жителі, хто хотів би пов'язати своє майбутнє з Росією, мають отримати таку можливість. Витрати за це має взяти на себе російська держава. Має бути забезпечена можливість справедливого суду, з дотриманням норм міжнародного права над тими, хто скоїв злочини на міжнародно визнаній території України. Цей крок необхідний для відновлення правового простору на сучасній російській міжнародно визнаній території.

Компенсації Україні

Під час агресивної війни в Україні Росія завдала їй гігантської шкоди. Забрані війною життя людей, зруйновані міста і села - це непоправна, невідновна шкода. Вона має бути оцінена за міжнародно визнаною методикою і компенсована Україні в осяжному часовому горизонті. Війна Росії проти України не є ні справедливою, ні необхідною. Як у разі вчинення злочину, виплата компенсацій, які відшкодовують частину завданих збитків, - це шлях до відновлення справедливості. Добровільне врегулювання всіх суперечок і претензій Росії та країн, що стали об'єктами її територіальної агресії (включно з компенсаціями), стане благом для подальшого розвитку Росії.

Аналогічний підхід може застосовуватися у врегулюванні спірних питань з іншими країнами, з якими у Росії є невирішені суперечки або щодо яких Росія здійснювала агресію, включно з Білоруссю, Грузією, країнами Балтії, Молдовою, Польщею.

Допоки відносини Росії та України залишатимуться ворожими, Росія не зможе нормалізувати відносини з Європою та США. Це, своєю чергою, завадить поступово відновити добробут російських громадян і будувати мирне суспільство.

На компенсації насамперед можуть бути спрямовані заарештовані за кордоном кошти РФ і занесених до санкційних списків компаній і фізичних осіб. У цьому разі компенсації не будуть підривати російську економіку і помітно впливати на добробут населення. Потрібні розумні терміни, суми та механізми таких виплат. Також ми пропонуємо створити спеціальний цільовий рахунок, на який росіяни зможуть перераховувати кошти на відновлення України добровільно. Ці перерахування стануть однією з можливостей продемонструвати усвідомлення своєї відповідальності.

Ми б хотіли, щоб добровільні компенсації стали дієвою, практичною формою визнання відповідальності за скоєні Росією злочини, хоча й розуміємо, що цього недостатньо. Відповідальність за скоєні злочини не обмежується виплатою компенсацій.

Подолання гуманітарних наслідків війни

Агресія і воєнні злочини, що вчиняються Росією, стали причинами гуманітарної катастрофи в галузі прав людини, прав біженців, права сім'ї та дітей, екології тощо. Ми розуміємо, що ці проблеми не вирішаться самі собою в результаті одного лише завершення активних збройних дій. Будь-яка мирна угода в обов'язковому порядку має передбачати чіткий план з вирішення цих проблем і мінімізації тяжкості їхніх наслідків.

Окупаційні заходи, політика фільтрації та масові переслідування громадян України призвели до того, що в російських в'язницях опинилися тисячі людей. Відносно переважної більшості з них не відкрито кримінальні справи; багато хто міститься в позаправовому статусі, часом у секретних в'язницях. Невід'ємною частиною цього процесу масових викрадень і довільного позбавлення волі стали тортури. Психологічні та фізичні сліди жорстокого поводження жертвам доведеться нести до кінця життя.

Жертвами війни стали й ті, хто від неї втекли – в Європу, в треті країни і в Росію. Багато сімей розділені і не мають способу встановити зв'язок зі своїми рідними. Багато з них існують в умовах бідності, без постійної роботи та місця проживання. Повернутися додому часто неможливо. Громадяни України, які втекли до Росії, нерідко змушені приймати російське громадянство, щоб уможливити своє існування на підконтрольних Росії територіях. Для частини з них це не добровільний, а вимушений крок.

До 738 тисяч українських неповнолітніх опинилися на території, підконтрольній Росії. Щонайменше 16 тисяч із них Україна вважає депортованими. Багатьох із цих людей поміщають до спеціальних таборів або інших установ, у яких вони піддаються ідеологічній індоктринації. У схожому становищі опиняються інваліди з ментальними особливостями, які перебували в психіатричних стаціонарах на окупованих територіях. Багатьох із них без будь-якого повідомлення рідних було вивезено на територію Росії та прийнято до російського громадянства. Вони виявляються відірваними не тільки від своїх рідних, а й від своєї культури. Ці дії злочинні.

Війна спричинила безліч великих і малих екологічних катастроф. Територія України дуже сильно забруднена внаслідок бойових дій, флора і фауна перебувають у катастрофічному стані. Екологічні злочини мають бути розслідувані, а їхні винуватці - покарані. Росія має брати участь в усуненні шкоди (у розмінуванні територій і відновленні біорізноманіття).

Для подолання цих наслідків війни ми, серед іншого, вважаємо за необхідне:

Звільнити та репатріювати на батьківщину всіх незаконно затриманих українських цивільних осіб, які не мають встановленого законом правового статусу.
Розформувати російську систему фільтраційних таборів і систему таємних в'язниць.
Кримінальні справи щодо громадян України, відкриті в Росії після початку агресії, спрямувати на перегляд незалежним, неупередженим і відкритим судом.
Репатріювати в Україну всіх громадян України, засуджених за злочини проти інших громадян України, для перегляду справ українськими судами.
Забезпечити громадянам України, особливо літнім, хворим, інвалідам, дітям, можливість і умови для безперешкодного повернення з території Росії в місце постійного проживання.
Заснувати бюро розшуку зниклих цивільних осіб і забезпечити українським громадянам можливість відвідувати Росію для пошуку рідних і відвідування місць їхнього поховання.
Створити єдиний реєстр українських дітей, які потрапили на території, контрольовані Росією, починаючи з 2014 року, для забезпечення можливості їхнього розшуку, захисту їхніх прав Україною та зацікавленими особами. Гарантувати повернення в Україну дітей, які мали повноправних батьків (біологічних або прийомних), та дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням держави або приватних осіб.
Спільно з Україною та міжнародними організаціями в дусі принципу найкращих інтересів дитини розв'язати долю дітей, які не мали на момент потрапляння під владу Росії повноправних батьків і були всиновлені в російські сім'ї, на основі гарантії збереження за ними українського громадянства, зв'язку з родичами й доступу до рідної культури.
Гарантувати громадянам України безумовне право на компенсацію за викрадення, незаконне затримання, застосування тортур, шкоду здоров'ю та життю, незаконне всиновлення та інші злочини, скоєні щодо них.
Розслідувати всі випадки злочинів, скоєних щодо громадян України починаючи з 2014 року, гарантувавши панування правосуддя над усіма причетними особами незалежно від їхнього рангу та суспільного стану.
Передбачити під час цих розслідувань різні форми активної взаємодії з компетентними органами України, міжнародними організаціями, громадянськими об'єднаннями України та Росії.
Забезпечити широкий доступ російської, української та міжнародної громадськості до результатів цих розслідувань та інших відомостей про злочини, скоєні громадянами Росії щодо громадян України починаючи з 2014 року.

Усі розслідування і розгляд справ щодо подібних злочинів мають бути відкритими для міжнародної громадськості і транслюватися кількома мовами, включно з російською. Громадянам Росії має бути доступна інформація про масштаб злочинів, здійснених починаючи з 2014 року.

Глава 2. Перехідне правосуддя

Базові принципи реалізації перехідного правосуддя

Росія потребує відновлення конституційного правопорядку і верховенства права та перезаснування демократичної держави, заснованої на беззастережній повазі до прав людини, солідарності та соціальної справедливості. Ми намагаємося цьому сприяти. Ця мета потребуватиме повномасштабної конституційної реформи, опрацювання тоталітарного минулого і рішучої відмови від нинішньої несправедливої, аморальної та антилюдської системи управління.

Справедливий мир не може бути стійким, якщо Росія не стане на шлях побудови демократичної федеративної правової держави. Обов'язковою умовою для такої трансформації має бути запуск і реалізація процесів перехідного правосуддя та взяття Росією моральної, політичної та юридичної відповідальності за акти агресії, скоєні щодо інших незалежних держав, і за інші міжнародні злочини, скоєні її збройними силами та спецслужбами, за теперішні та минулі злочини щодо власних громадян.

Ці цілі передбачають використання комплексних заходів у сфері політики, права, в освіті, в інституційній, соціальній і культурній сферах. Вони мають бути спрямовані не тільки на злам сформованого в країні політичного режиму, а й на запобігання його реваншу, на міцну побудову і впровадження демократичних інститутів і практик у майбутньому.

Роль громадянського суспільства

Величезна роль у розробленні та реалізації заходів із трансформації російської держави, політичної системи і соціуму належить громадянському суспільству Росії, за можливої участі громадських організацій з інших країн. Громадянське суспільство має діяти принципово і рішуче, з огляду на уроки невдалого та нездійсненого транзиту початку 1990-х років, який не супроводжувався необхідними заходами перехідного правосуддя.

Повномасштабні процеси перехідного правосуддя можуть розпочатися тільки після завершення воєнних дій, коли суспільства стають на шлях демократизації. Але підготовка цих заходів має бути ініційована якомога швидше. Процеси перехідного правосуддя не повинні перебувати у виключному віданні держави, адже саме вона відповідальна за масштабні порушення прав людини. Громадянському суспільству належать важливі функції з ініціювання процесів перехідного правосуддя та контролю за їхньою реалізацією. Ці зусилля мають бути спрямовані на забезпечення виправлення протиправних дій держави відповідно до міжнародно-правових стандартів, ґрунтуючись на ключових механізмах правосуддя перехідного періоду. Вони включають в себе:

комісії зі встановлення істини,
реформу судової та правоохоронної системи, армії та силових структур для забезпечення справедливого правосуддя,
судове переслідування підозрюваних у скоєнні злочинів,
відшкодування моральної та матеріальної шкоди, юридичну реабілітацію постраждалих,
люстрації та інші заходи щодо санації державних структур,
увічнення пам'яті, гарантії неповторення злочинів.

Робота перехідного правосуддя створить основи для переходу Росії до встановлення верховенства права і демократії. Ці заходи дадуть змогу відновити справедливість для постраждалих, проявити щодо них турботу і солідарність, покарати винних і створити умови, щоб злочини не повторилися.

Як показує досвід Росії рубежу 1980-90-х років, неповна і непослідовна реалізація заходів перехідного правосуддя створює умови, щоб демократизація не відбулася, верховенство права не утвердилося, і робить можливим авторитарний реванш. Ми вважаємо, що цей негативний досвід має бути врахований під час політичного транзиту від путінського режиму до ліберальної демократії. Підготовка до реалізації перехідного правосуддя має бути ініційована до того, як війна закінчиться, а політичний режим у Росії зміниться.

Перехідному правосуддю підлягають злочини і правопорушення, які не могли бути розслідувані за попереднього політичного режиму, а у випадку Росії - щонайменше починаючи з 1917 року. У низці випадків необхідне також перехідне правосуддя щодо більш ранніх подій. Його предметом стають злочини, які не можуть бути розслідувані та засуджені своєчасно через "системну безкарність". Це злочини, організатором, "спонсором", натхненником і/або виконавцем яких була держава.

Не будучи розслідуваними, такі злочини стають нормою поведінки в державних і правоохоронних органах, спецслужбах, судах, бюджетних організаціях тощо. Якщо ніхто не зазнає покарання за вчинення такого злочину, як, наприклад, фальсифікація виборів, то суспільство починає сприймати такі вчинки як допустимі, вони стають частиною професійної культури.

Важливим завданням для перехідного правосуддя в Росії стане розслідування злочинів, спрямованих на привласнення й утримання державної влади, включно з терористичними актами на території країни, ліквідацією незалежних медіа, підкупом, убивствами й отруєннями опозиціонерів, фальсифікацією виборів і недопущенням незалежних кандидатів, примусом громадян до голосування за представників влади, політично мотивованими репресіями. Вони мають бути детально розслідувані, а результати - відкрито опубліковані.

Набір заходів перехідного правосуддя повинен, зокрема в кооперації з Міжнародним кримінальним судом, судами і розслідувальними групами інших країн, передбачати розслідування злочинів, скоєних росіянами в Україні починаючи з 2014 року. Ми вважаємо за необхідне здійснити детальний збір показань свідків у російських солдатів і в усіх російських громадян, які відвідували окуповані території або були залучені до роботи з українцями на території Росії і могли стати учасниками або свідками злочинів.

Особливою сферою уваги для перехідного правосуддя ми бачимо розслідування злочинів, пов'язаних із втручанням у внутрішні справи інших країн. Розслідування і покарання суб'єктів скоєних у минулому злочинів повинно супроводжуватися недопущенням вчинення нових і припиненням триваючих злочинів. Метою цих процесів має бути подолання безкарності, без якого неможливе ні примирення з іншими країнами, ні створення інститутів, заснованих на верховенстві права.

Таких самих заходів потрібно вжити щодо злочинів, скоєних на території Росії, особливо щодо вразливих груп населення, етносів, а також територіально-правових суб'єктів, зокрема суб'єктів федерації. До цієї роботи необхідно буде залучати і тих, хто зараз підтримує російський політичний режим. Адже мета перехідного правосуддя - встановити поділюваний більшістю підхід до минулого, досягти примирення.

Спецтрибунал щодо злочину агресії

Ми повністю підтримуємо ідею створення Спеціального Трибуналу щодо злочину агресії Росії проти України. Це стане кроком до визнання відповідальності за акти агресії та прискорить рух до відновлення порушеної рівноваги у світовому співтоваристві. Це сприятиме примиренню з Україною, відновленню відносин на основі справедливості, довіри та поваги.

Створення такого Трибуналу слугуватиме актом моральної і правової справедливості та сприятиме попередженню повторних злочинів, надсилаючи ясний сигнал іншим політичним акторам про те, що уникнути відповідальності за акти агресії не вдасться. Участь незалежних російських фахівців у створенні та роботі Трибуналу буде доказом нашого серйозного наміру визнати відповідальність, домогтися справедливості та сприяти примиренню.

Важливим є сприйняття офіційними російськими структурами та населенням такого трибуналу не як "антиросійського", а як спрямованого на розслідування та покарання злочину агресії. Не менш важливо, що створення Трибуналу також сприятиме встановленню верховенства права і стійкої демократії в Росії, забезпечуючи дотримання принципів законності та розвиток демократичних інститутів, що стане фундаментом нашого суспільства в майбутньому.

Робота з відновлення справедливості вимагає не тільки індивідуального покарання злочинців, а й деконструкції тих інститутів і звичаїв, які створили фундамент для цих злочинів. Вона має будуватися на принципах інклюзії.

Комісії зі встановлення правди зроблять видимими різні типи насильства в суспільстві. Тому до участі в їхній роботі необхідно залучати вразливі групи: жінок, ЛГБТК+, людей з інвалідністю, представниць і представників корінних народів та етнічних меншин. Комісіям слід працювати з такими групами, спиратися на їхні думки, свідчення та дослідження, вести свою роботу відкрито. Цьому допоможуть поповнювані бази свідчень про дискримінацію людей з особливостями та інвалідів, расистське, гендерне, сексуалізоване, гомофобне, ейджистське та економічне насильство.

Політика пам'яті та подолання "імперського синдрому"

Російському суспільству належить не тільки розібратися з наслідками злочинів, скоєних Росією в останні 30 років, а й опрацювати весь спектр злочинів, скоєних радянською державою в 1917-1991 роках, а в деяких аспектах і більш ранню історію. Багато систематичних злочинів радянської та імперської влади стали набагато помітнішими для громадськості саме після 2014 і особливо з 2022 року. Стала подвійно очевидною катастрофічна недостатність роботи з осмислення та деконструкції механізмів радянського державного насильства, пригноблення та дискримінації, яка велася в російському суспільстві досі.

Пам'ять та історію необхідно вивести з-під контролю держави. Без цього не вийде аналізувати російську історію з погляду інтересів людини і суспільства, а не держави. Історія не повинна ставати знаряддям державної пропаганди. Суспільству та об'єднанням активістів необхідно повернути свободу пам'яті та сприяти діалогу всіх зацікавлених соціальних, етнічних, територіальних, релігійних, конфесійних та інших груп і кіл суспільства про осмислення радянської та імперської історії. У СРСР та Російській імперії багато хто пережив досвід гноблення, постраждав від примусової русифікації, гомофобії, гендерної дискримінації тощо. Потрібно розгледіти й досвід тих груп, які не залишили письмових свідчень.

Рух у напрямі сталого миру неможливий без аналізу і повної деконструкції історичних і політичних, радянських та імперських мілітаристських наративів, практик та ідей, що лежать в основі сучасної путінської політичної міфології. Особливу увагу потрібно звернути на людиноненависницькі ідеї, включно з ідеєю "Русского мира", гомофобією, позбавленням суб'єктності цілих народів. Саме такі ідеї стали ідеологічним підґрунтям війни проти України. Для деконструкції історичних і політичних міфів необхідні:

Політико-правова оцінка системних злочинів радянської та імперської держави, детальна розповідь про державний терор та його учасників. Після цього необхідно створити програми, які допоможуть відновити справедливість, компенсувати постраждалим та їхнім нащадкам скоєні злочини.
Скасування в Росії всіх так званих "меморіальних законів", ухвалених із метою боротьби з іншодумством, а також законів, що обмежують доступ до архівів;
Відкриття і передача в суспільне користування і під незалежний контроль усіх державних і відомчих архівів, включно з архівами часів СРСР і Російської імперії, оцифрування і публікація корпусу суспільно-значущих документів;
Діалог з народами за межами РФ, які постраждали від СРСР і його домінування в регіоні для спільного критичного осмислення радянського досвіду. У багатьох випадках необхідне закріплення визнання минулих злочинів (Голодомор, Ашаршилик, анексії, депортації, військові вторгнення тощо) юридичними зобов'язуючими документами, а також визнання їхнього міжнародного статусу.
Підвищення видимості системного гноблення України, української культури та ідентичності, викриття антиукраїнських стереотипів і міфів, сформованих у Російській імперії та сконструйованих радянською і російською владою. Необхідно уточнити історію володіння предметами української історії, культури та мистецтва в російських музеях, з метою запропонувати повернути Україні ті з них, які мають українське походження.
Повна реабілітація учасників опору радянській владі в Україні, Литві, Латвії, Естонії, Білорусі, Грузії та інших країнах, які боролися за суверенітет. Необхідно підвищити видимість антибільшовицького, антирадянського опору, потрібно навчитися бачити дисидентів у борцях за збереження національних мов, релігій, культури в республіках у складі СРСР і РРФСР.
Передача на рівень місцевого самоврядування питань топоніміки, встановлення пам'ятників і меморіальних дощок, демонтажу пам'ятників радянського і путінського часу.
Максимальна автономія шкільної, університетської освіти і науки від держави. Необхідна повна автономія університетів.
Деміфологізація псевдопатріотичних наративів про Другу світову війну, її переосмислення на основі сімейної пам'яті та історичної пам'яті інших країн. Деконструкція уявлення про війни, в яких брала участь Росія, про "мирне" розширення її території.

Ці кроки сприятимуть розвитку критичного мислення у громадян Росії, появі громадян і суспільства, які будуть здатні брати на себе відповідальність, брати участь у виробленні основоположних ціннісних принципів у країні та утримувати державу від скоєння нових внутрішніх і міжнародних злочинів.

Необхідно визнання відповідальності за злочини, вчинені щодо народів, які проживають на території сучасної Росії, СРСР, Російської імперії, а також у зоні їхнього впливу.

Необхідна підтримка культурних і дослідницьких проєктів, що займаються деконструкцією ідеології минулого і російських імперіалістичних наративів. Також потрібна підтримка програм, пов'язаних із вивченням і збереженням традицій, мистецтва і літератури меншин, розвитком політичних просторів мовами різних народів Росії, підтримка фем-, квір- та інших активістів.

Необхідно проведення послідовної емансипації російської мови від тоталітарних наративів і форм. Ксенофобні та шовіністичні висловлювання, верховенство однієї раси або етнічної групи над іншою мають бути розслідувані та засуджені суспільством. Це завдання ще складніше, ніж боротьба з ідеями: найуважніша деконструкція мовних звичок, мовних практик, у яких усі ці ідеї знайшли втілення і відтворюються людьми вже несвідомо. Для подолання імперського синдрому потрібне зміцнення горизонтальних зв'язків і кооперації між регіонами.

Глава 3. Стійка демократія в Росії та державне управління

Ми не знаємо, який вигляд матимуть контури післявоєнної Росії. Однак для будь-якого територіального утворення, у будь-яких його межах стоятиме питання не просто про "відновлення" демократії, а про принципово новий етап побудови демократії в Росії. У російському громадянському суспільстві сьогодні є консенсус про те, що стійка демократія - це конституційні та інституційні гарантії змінюваності влади всіх рівнів у результаті вільних виборів.

Ми солідарні з російськими опозиційними групами, які ставлять на меті: 1) ухвалення нового виборчого кодексу, що передбачатиме незалежність виборчих комісій та громадський контроль за виборами; 2) повноцінна федералізація, яка більше не дозволить центральній владі узурпувати владу; 3) демонтаж суперпрезидентської форми правління та перехід до парламентських форм правління; 4) формування уряду коаліцією, яка перемогла на виборах; 5) відновлення незалежної судової і законодавчої влади; 6) гарантії свободи слова і совісті; 7) створення/перезаснування правоохоронної системи та жорстоке обмеження повноважень силових структур, встановлення громадянського контролю та механізмів підзвітності силових структур суспільствові.

Росії необхідний поділ влади, верховенство права і підтримання політичної культури, що охороняє права меншин. Післявоєнна демократія в Росії буде можлива тільки завдяки безперервним солідарним зусиллям з її підтримки.

Права людини та незалежність судової системи

Фундаментом катастрофи, яка вибухнула після 24 лютого 2022 року, стали системні порушення прав і свобод громадян Росії, що наростали в останні десятиліття. Вони стали можливими через недостатню готовність російського суспільства захищати свої права і свободи. Недостатньою була і реакція світової спільноти на ці порушення.

Необхідна більш послідовна і принципова позиція світового співтовариства щодо ситуації з правами і свободами людини в Росії, дотримання російською державою загальноприйнятих норм і стандартів у цій сфері, прийнятих нею на себе зобов'язань. Одночасно важливо вибудувати національну систему навчання і освіти в галузі прав людини.

Після зміни політичного режиму в Росії необхідне якнайшвидше звільнення політв'язнів і всіх, хто незаконно позбавлений волі. Потребують перегляду всі кримінальні справи, в яких є ознаки політичної мотивації та незаконності переслідування. Мають бути скасовані репресивні норми законодавства, що суперечать російській Конституції, загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, міжнародним договорам РФ і принципам рівноправності. Ці дії мають стати необхідною і невід'ємною умовою післявоєнного врегулювання. Також необхідні суттєві зусилля за такими напрямами:

забезпечення реальної незалежності судів, розширення підсудності судів присяжних, скасування вилучень із неї;
забезпечення гарантій реальної змагальності сторін у кримінальному та адміністративному судочинстві;
розширення прав захисту у кримінальних та адміністративних справах;
забезпечення гарантій гласності суду;
забезпечення гарантій незалежності адвокатури;
перегляд антиекстремістського та контртерористичного законодавства для звуження сфери його застосування, конкретизації норм, мінімізації можливостей зловживання;
скасування норм, що встановлюють і регламентують інститути "іноземних агентів", "небажаних організацій", "пропаганди нетрадиційних цінностей" тощо;
системне пом'якшення кримінального законодавства, послідовна реалізація принципу правової визначеності, мінімізації можливостей розсуду правозастосовника та вибірковості правозастосування, звуження сфери застосування кримінальної відповідальності;
реформування тюрмового законодавства, спрямоване на гуманізацію утримання ув'язнених, створення умов для їхньої успішної реінтеграції в суспільство;
розширення громадського контролю за пенітенціарною системою;
скасування законодавчих обмежень свободи зібрань і закріплення механізмів реалізації права на свободу зібрань;
скасування механізмів позасудового обмеження прав на свободу вираження поглядів;
спрощення законодавства про громадянські об'єднання, включно з їх створенням, зменшення можливостей державних органів щодо втручання в їхню діяльність.

Місцеве самоврядування

Будь-які інституційні, ціннісні, політичні зміни будуть стійкими лише тією мірою, якою вони проникнуть у тканину суспільних відносин. Сталий мир повинен буде пройти імплементацію в більш ніж 20 тисячах російських муніципальних утворень.

Для створення в Росії системи місцевого самоврядування буде недостатньо демократизації, децентралізації, наділення їх незалежністю і зміцнення податкової бази. Муніципальна влада має бути надійно відокремлена від державної.

Місцеве самоврядування, що максимально включає здоровий глузд і природну кооперацію людей, стає школою демократії для величезної маси громадян. Саме тому ми виступаємо за максимальне розширення компетенцій місцевого самоврядування, передачу йому максимально широкого кола питань, забезпечення його фінансової незалежності. Також важливо стимулювати взаємодію правозахисних та інших структур громадянського суспільства з місцевим самоврядуванням.

Федералізація і децентралізація та права корінних народів

Після війни основні повноваження і фінансові ресурси в Росії мають бути сконцентровані на місцевому і регіональному рівні. Центральну владу слід формувати за принципом делегування їй окремих повноважень (у сфері оборони, безпеки, розвитку загальнонаціональної інфраструктури, забезпечення єдності економічного і правового простору), у неї не повинно бути функцій, які не були чітко делеговані законом. Федеральному центру залишиться контролювати дотримання регіональною владою конституційних норм і правових стандартів, включно з правами людини.

Необхідно укласти нову угоду між регіонами і центром, яка детально розподілить повноваження, створить систему "стримувань і противаг" для контролю роботи федерального центру і передбачить можливість виходу регіонів зі складу федерації. Основний принцип нового федеративного устрою - добровільність.

У нових статутних документах федеративної держави слід закріпити права корінних народів, включно з правом на самовизначення, відповідно до основоположних документів ООН і Ради Європи. Особливого статусу мають набути мовні права корінних народів, включно з:

Правом на здобуття освіти рідною мовою.
Правом на визнання мов корінних народів у федеральній і регіональних конституціях, у законодавстві.
Правом на життя, вільне від дискримінації на мовній основі.
Правом створювати і мати доступ до засобів масової інформації своїми мовами.
Правом на отримання медичної допомоги рідною мовою.

Необхідно прагнути до забезпечення фінансової автономії регіонів, що означає поповнення регіональних і місцевих бюджетів за рахунок доходів, отриманих на їхній території. Для регіонів із низьким рівнем економічного розвитку можна запустити інститут регіонального розвитку. Для забезпечення фінансової автономії регіонів необхідна реформа податкової та бюджетної системи на користь більш справедливого розподілу доходів між регіональними бюджетами і федеральним центром, чиї повноваження, апарат і влада якого мають бути істотно скорочені. Регіони мають стати замовниками послуг держуправління федерального центру, які оплачують його роботу за рахунок відрахувань до центрального бюджету.

Незалежний антикорупційний інститут (Рахункова палата РФ, зараз підконтрольна виконавчій владі) має виконувати функції незалежного громадського контролю за виконанням бюджетів усіх рівнів і антикорупційними заходами.

Зміна клімату та охорона навколишнього середовища

Росія має у своєму розпорядженні великі природні ресурси. Її екосистеми важливі не тільки для населення країни, а й для всього світу. Але для своїх сусідів Росія може бути і джерелом екологічних проблем. Тому ми закликаємо до збереження унікальних природних екосистем і біорозмаїття Росії, до підтримки їхньої стійкості в інтересах усього світу.

Для цього необхідне застосування вдосконаленої екологічної експертизи та системи екологічного моніторингу на етапах планування та реалізації екологічно значущих економічних проєктів. Важливо забезпечити активну участь громадськості в ухваленні рішень. Дуже важливими є перегляд законодавства та його дотримання в галузі особливо охоронюваних природних територій, захисту природних пам'яток Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, охорони лісів, захисту Байкалу тощо.

Особливу увагу слід приділити питанням поводження з відходами, включно з промисловими та побутовими. Наявна система управління відходами не є стійкою. Потрібне проведення реформ для переходу до принципів циклічної економіки, що допоможе скоротити кількість відходів і збільшити їх вторинне використання.

Найважливішим завданням Росії є реалізація справедливого енергетичного переходу. Сьогодні Росія залежить від вуглеводневих ресурсів і отримує доходи від їхнього експорту, які дають змогу вести воєнні дії на території України, фінансувати процеси, що дестабілізують стан цілих країн і регіонів. Росія - одна з найбільших країн за викидами парникових газів, тому важливо переорієнтувати енергетичну політику на розвиток відновлюваних джерел енергії, розглянувши можливості зниження залежності від атомної енергетики.

Росія має активно підтримувати міжнародні угоди, включно з Порядком денним у сфері сталого розвитку до 2030 року і Паризькою угодою про зміну клімату. Ратифікація Росією Орхуської конвенції "Про доступ до інформації, участь громадськості в ухваленні рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля" стане ще одним важливим кроком до формування сталого і безпечного світу.

Подолання суспільного насильства та гендерна рівність

Повномасштабна агресія Росії проти України показала всім, наскільки високим є рівень агресії та насильства в російському суспільстві. Необхідно змінити цю ситуацію, інакше ця агресивність і далі загрожуватиме всім верствам російського суспільства, включно з дітьми, людьми похилого віку та іншими найменш захищеними групами населення, а однаковою мірою стане на заваді побудові стійкого миру.

Відомо, що чим вищий у країні рівень ґендерної рівності, тим нижчий рівень насильства в суспільстві та його схильність розв'язувати внутрішні та зовнішні, зокрема міждержавні суперечки насильницьким шляхом. Гендерна рівність і фізична безпека жінок та інших вразливих груп належать сьогодні до основ стійкої демократії.

Як і більшість населення Росії, ми підтримуємо право жінок на аборт, вважаємо, що чоловіки і жінки однаково ефективні в роботі і однаковою мірою можуть бути хорошими батьками і вести домашнє господарство. Незважаючи на зусилля російського уряду з пропаганди і насильницького впровадження псевдоконсервативних цінностей, вони не знаходять великої підтримки в суспільстві.

Сучасне російське законодавство і відмова влади від ухвалення необхідних законів, включно із законом про домашнє насильство, не дає змоги чоловікам повною мірою реалізуватися в сім'ї, жінкам - на роботі, і нікому - почуватися в безпеці. Необхідний захист від домагань і дискримінації в освіті та на роботі. Повноцінна трансформація російської держави і суспільства не може бути здійснена без скасування призовного принципу формування армії.

Необхідно змінити системи підтримки сім'ї для активного включення обох батьків у піклування про дітей (наприклад, зміна системи відпусток для догляду за дитиною), збільшити підтримку родин (допомоги, ясла, дитячі садки, школи тощо), особливо багатодітних, створити аліментний фонд. Велике значення має досягнення рівності на робочому місці: рівна оплата праці та її аудит, повсюдне запровадження практики "сліпого рекрутингу", захист трудових прав тих, хто піклується про дітей та хворих родичів.

Війна і, зокрема, військовий рекрутинг із системи ФСВП збільшили домашнє і вуличне насильство. Для його зниження потрібні спеціальні програми з лікування та реабілітації учасників бойових дій з ПТСР і залежностями. Росія не зможе бути частиною сталого світу, поки всередині неї самої є безліч дискримінованих категорій людей. Слабка участь жінок у політиці підвищує ризик військових конфліктів. Демократія неможлива без інклюзії, а інклюзивність влади починається з гендерного розмаїття. Жінки - найбільша за чисельністю дискримінована група в Росії, тому їхня участь у політиці на рівних із чоловіками зробить російську політику більш миролюбною і демократичною.

Декриміналізація ЛГБТК+ спільноти

За останні 12 років у Росії було ухвалено кілька дискримінаційних законів, які не тільки забороняють відкрито заявляти про свою сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність, а й розпалюють ненависть у суспільстві до ЛГБТК+ людей, зокрема за допомогою пропаганди. Криміналізація та оголошення ЛГБТК+ спільноти екстремістською, фактична заборона транс переходу та заохочення наративу ненависті до цієї, як і до будь-якої іншої вразливої групи, суперечить засадам прав людини та унеможливлює створення справедливого та сталого суспільства, що ґрунтується на засадах демократії та рівноправності.

Необхідно не тільки скасувати дискримінаційні та людиноненависницькі закони, а й приділити увагу розслідуванню злочинів, скоєних, зокрема, проти ЛГБТК+ людей, і впровадженню заходів для забезпечення їхніх прав і безпеки в суспільстві.

Роль культури

Після війни російській культурі доведеться довго відповідати на дуже важке запитання: як вийшло, що ми допустили історичну катастрофу? Культурний вимір путінізму має бути підданий ретельному критичному аналізу. Відповідь на це питання і спроба не допустити агресії в майбутньому потребують демонтажу ідей імперії, яка і зараз залишається жити у свідомості десятків мільйонів росіян. Культура може зіграти колосальну роль у виробленні постімперського, післявоєнного майбутнього.

Мета нової культури - сприяти демонтажу культурних стереотипів, пов'язаних з ідеями імперії, зовнішньої експансії, націоналізму, суспільства патріархату, зверхності одного народу над іншим, однієї країни над іншою, однієї людини над іншою. За допомогою художніх творів діячі культури могли б сприяти демонтажу шкідливих стереотипів, які нерідко вважаються базовою частиною російського світогляду, починаючи з ідеї особливого шляху Росії.

Тісна співпраця з митцями з країн Східної та Центральної Європи, Південного Кавказу і Центральної Азії допоможе донести до широкої публіки в Росії їхній голос, що говорить про російську і радянську окупацію, про їхнє сприйняття минулого і "дружби народів". Робота з переосмислення історії стане важливою частиною роботи у сфері культури. Адже зараз більшість населення сприймають і сучасну Росію, і СРСР, і Російську імперію як держави, які несли сусіднім народам добро і цивілізацію. Сталінізм та імперські стереотипи в російській культурі пустили глибоке коріння.

Демілітаризація

Монополізація контролю за російськими збройними силами та іншими силовими структурами, як ми побачили в лютому 2022 року, дала Путіну потужний інструмент для посилення особистої влади всередині країни та проведення імперіалістичної політики. Російське громадянське суспільство і демократичні політики повинні перевстановити системний парламентський і цивільний контроль за збройними силами. Діяльність російських силових структур має бути спрямована на захист прав людини, а не інтересів вузької групи політиків.

Для цього майбутнім демократичним інститутам і громадянському суспільству потрібно дотримуватися п'яти основних принципів у розвитку національних силових структур:

У Росії має бути побудований системний парламентський і цивільний контроль над усіма мілітаризованими організаціями. Для цього потрібно використовувати найкращі світові стандарти, досвід інших країн і негативні уроки російської історії.
Майбутнім демократичним інститутам і громадянському суспільству слід довести до кінця реформи збройних сил, включно з реформою військового законодавства, освіти і військової науки в рамках реалізації майбутніх міжнародних зобов'язань Росії та міжнародного права. Для цього буде потрібна воля політиків, здатних об'єднати військових, держслужбовців та представників громадянського суспільства в інтересах миру, захисту прав людини і реалізації міжнародних зобов'язань Росії.
Реформа ВПК має побудувати економічний базис для ефективніших, динамічніших і сучасніших силових структур, які не завдають шкоди мирним жителям і навколишньому середовищу.
Російська зовнішня політика має бути відповідальною за мир і процвітання майбутніх поколінь. Для цього Росії разом із міжнародними партнерами слід відновити повноцінну участь у міжнародних договорах з контролю за озброєннями та нерозповсюдженням, враховуючи зростаючу роль неєвропейських країн у системі глобальної безпеки.
Російському демократичному громадянському суспільству та уряду слід провести широкомасштабну просвіту російських громадян про функції, роль і принципи роботи всіх російських силових структур. Мілітаристський міф про роль збройних сил та інших силових структур у російській історії заважає мирному демократичному розвитку і шкодить безпеці Росії та інших країн.

Для боротьби з мілітаризмом російську шкільну освіту слід повністю звільнити від військово-патріотичної ідеології та переорієнтувати на солідарність з іншими, творчу підприємливість і культурну відкритість. Російські діти повинні орієнтуватися на турботу один про одного, творення, добробут своєї спільноти і країни, розуміючи, хто їх захищає, від кого і яким чином.

Громадянська просвіта

Тоталітарний комуністичний режим і його прямий спадкоємець, сучасний російський режим, вчинили важкі злочини проти людяності. Вони спрямовані на окремих людей і суспільство в цілому. Безкарність цих злочинів, безпам'ятство суспільства, переписана історія, індоктринація громадян ще зі шкільної лави зробили населення Росії інертним і слабо здатним до громадянської участі.

Громадянська просвіта є необхідною умовою та інструментом для формування умов усвідомленої громадянськості. Вона передбачає усвідомлення громадянином себе як активного учасника громадянського життя (не тільки всередині своєї держави, а й у світі), розуміння складності та взаємопов'язаності процесів у глобальному світі, історії, своєї власної причетності й відповідальності, і природно витікає з цього громадянська солідарність. Сильне й освічене громадянське суспільство створює умови для сталої демократії, вимагає підзвітності держави та допомагає гарантувати неповторення насильства.

Глава 4. Стійкий мир

Вина і відповідальність за напад на Україну повністю лежать на Росії. Однак змін в одній лише Росії недостатньо для запобігання іншим подібним трагедіям. Незважаючи на зусилля світової спільноти, світ продовжують стрясати війни. Необхідно продовжити докладати миротворчих зусиль і зміцнювати світовий порядок, якщо ми хочемо жити в мирі.

Росії після війни необхідна принципово нова доктрина зовнішньої політики. Основою для неї може стати документ, затверджений у 1993 році, коли Росія демонструвала бажання стати демократичною країною, чия головна зовнішньополітична мета - встановлення добросусідських відносин із партнерами і сусідами, а головний інструмент - дипломатія. Застосування військової сили для вирішення політичних і державних суперечок має бути знову оголошено неприйнятним.

Усі агресивні елементи зовнішньої політики, включно із застосуванням військової сили, мають бути чітко пов'язані з міжнародними механізмами гарантування безпеки в рамках ОБСЄ, ООН, інших міжнародних організацій і союзів. ОДКБ може зберегтися тільки за умови його радикального реформування на основі рівного представлення інтересів усіх держав-членів і перетворення союзу на реальний колективний елемент підтримання порядку, а не поліцейські структури, які Росія сьогодні використовує для тиску на своїх сусідів. Необхідно стимулювання створення нових регіональних союзів та організацій для досягнення збалансованої горизонтальної системи забезпечення колективної безпеки.

Міжнародне право та міжнародні інститути

Ми впевнені, що стійкий миропорядок не може бути заснований на праві сильного або втілювати "закон джунглів". Міжнародні відносини мають здійснюватися відповідно до принципу верховенства міжнародного права і бути підпорядковані його основоположним положенням, закріпленим у статті 2 Статуту ООН, у Загальній декларації прав людини, у міжнародних договорах про захист прав людини, у рішеннях міжнародних судів та інших міжнародних інстанцій.

Новим демократичним інститутам Росії слід прагнути до реформування ООН. Після завершення війни і початку демократизації Росії слід утримуватися від використання "права вето" в Раді безпеки ООН у ситуаціях, що стосуються гуманітарних криз, масових порушень прав людини і міжнародних злочинів. Її голосування в Генеральній Асамблеї ООН з цих подібних питань має бути спрямоване на засудження міжнародних злочинів і масових порушень прав людини, зокрема скоєних Росією, на притягнення винних до міжнародної кримінальної відповідальності.

У 2020 році було запущено Кампанію глобального громадянського суспільства "We, the People". Вона закликає здійснити три реформи, спрямовані на надання громадянському суспільству більш вагомого голосу в глобальному управлінні. По- перше, пропонується створити "Громадянську ініціативу миру", яка дасть змогу громадянам вносити до порядку денного Генеральної асамблеї або Ради безпеки ООН пропозиції, що досягли певного порогу суспільної підтримки. По-друге, створити Парламентську асамблею ООН, що складатиметься з обраних представників, і зробити її сполучною ланкою між громадянами та ООН. По-третє, створити посаду посланця ООН з питань громадянського суспільства, який відповідатиме за реалізацію більш інклюзивної стратегії щодо взаємодії громадянського суспільства та ООН. Якщо це буде реалізовано, ООН зможе ефективніше реагувати на глобальні виклики - дискримінацію, нерівність, конфлікти, зміну клімату. І новим демократичним владам Росії необхідно підтримувати рух у цьому напрямку.

Росія повинна стати на шлях проведення необхідних конституційних та інших законодавчих реформ, розробити заходи політичного і практичного порядку, щоб подолати перешкоди для її повторного входження до складу Ради Європи та приєднання до Європейської конвенції з прав людини.

Необхідно переглянути систему міжнародного кримінального правосуддя і знайти більш ефективні важелі для його ефективного здійснення щодо всіх міжнародних злочинів незалежно від того, кого підозрюють у їх скоєнні. Один із таких важелів - принцип універсальної юрисдикції, який дає змогу судити осіб за порушення міжнародного права незалежно від їхнього громадянства та місця вчинення злочину. Посилення співпраці держав у розслідуваннях і судових переслідуваннях осіб, відповідальних за міжнародні злочини, сприятиме ефективній боротьбі з безкарністю, підтримці міжнародного миру та безпеки. Потрібно зміцнювати принцип універсальної юрисдикції як фундаментальний інструмент для створення світу, заснованого на законі та справедливості.

У міжнародному правопорядку немає місця вибірковому застосуванню міжнародного кримінального права. Росія повинна стати стороною-учасницею Римського статуту Міжнародного Кримінального Суду (МКС) і прийняти Кампальські поправки до Римського статуту 2010 року про злочини агресії. Росія повинна імплементувати Римський статут у національному законодавстві і буде надавати МКС співробітництво без жодних затримок або винятків, включно з арештом і передачею осіб, сприянням їхній добровільній явці в МКС за його запитами. Має бути розглянуто питання про визнання Росією юрисдикції МКС щодо міжнародних злочинів, скоєних її громадянами або на її території в минулому, з визнанням його юрисдикції аж до 1 липня 2002 року. Як сторона-учасниця МКС, Росія повинна сприяти розширенню та універсалізації його членства.

Відмова від толерантності до авторитарних режимів

Як показує російський досвід, концепція неминучості лібералізації внаслідок економічного розвитку виявилася неспроможною. Спроби налагоджувати зв'язки з авторитарними режимами призводять до їх зміцнення, а не до демократичних змін. Напад Росії на Україну підтверджує, що співпраця з авторитарними режимами збільшує загрозу глобальній безпеці та заважає вчасно й ефективно протистояти країнам-агресорам. Демократичним країнам потрібно мінімізувати свою залежність від ресурсних та індустріальних автократій. Необхідний контроль над поширенням просунутих технологій, що не допускає їх передачу авторитарним режимам.

Послаблення торговельно-економічних зв'язків з авторитарними режимами не означає, що автократії необхідно повністю ізолювати. Підтримка громадянських суспільств у таких країнах сприятиме стійкості можливих демократичних змін у них у майбутньому. Діалог із громадянськими об'єднаннями та НКО дасть змогу чути не представлені в диктаторському режимі верстви населення, глибше розуміти процеси, що відбуваються всередині них, і ефективніше з ними взаємодіяти. Держави і наднаціональні інститути можуть вкладатися в програми освіти і обмінюватися експертизою з громадянськими об'єднаннями.

Росія після війни має стати активним учасником цього процесу. І водночас, за дотримання принципу добровільності, його об'єктом, - доки не будуть досягнуті гарантії її неповернення до тоталітаризму.

Замість висновку

Ми віримо, що у російського громадянського суспільства є потенціал для переосмислення засад російської державності на принципах демократії, федералізму, верховенства права, дотримання прав і свобод людини та ненасильства.

Ми висловлюємо нашу прихильність демократичним цінностям, цінностям прав і свобод людини та міжнародному праву. Перехід до правової демократичної держави в Росії, безпечної для країн-сусідів і власних громадян – це величезний виклик для демократично налаштованих громадян Росії.

Ми належимо до тієї частини російського суспільства, для якої агресія проти України неприйнятна. Ми не в силах сьогодні зупинити війну. Але ми продовжимо робити все можливе для досягнення миру і створення післявоєнної демократичної Росії, яка зможе сказати: "Ніколи знову!"

Маніфест підготували:

Інна Березкіна, Школа громадянської освіти
Сергій Васильєв, юрист
Варвара В., деколоніальна фем-активістка
Борис Грозовський, Країна і світ. Sakharov review
Сергій Давидіс, керівник Проекту "Підтримка політв'язнів. Меморіал"
Роман К., правозахисник
Нина К., Платформа громадянських, антивоєнних та гуманітарних ініціатив
Сергій Кривенко, правозахисник
Олександр Морозов, політолог
Катя Мороко, Платформа громадянських, антивоєнних та гуманітарних ініціатив
Іван Преображенський, кандидат політичних наук, коментатор Deutsche Welle
Олександра Поліванова, «Меморіал»
Неля Рахімова, есперт зі сталого розвитку
Єлена Русакова, психолог, політик
Артур Соломонов, письменник, драматург
Евеліна Чайка, правозахисниця, ЛГБТК активістка
Георгій Чижов, політолог
Кирило Ш., спеціаліст у галузі оборонної політики
Анна Я., антиколоніальна активістка, економіст
Lana Py, антиколоніальна активістка, фізик, доктор природничих наук
Maria, блогер “The girl who said know”

Маніфест підписали:

Сергій Медведєв, професор Карлова Університету
Костянтин Сонін, університет Чикаго
Микола Петров, Центр політико-географічних досліджень
Віктор Мучник, «Очевидці 24 лютого»
Роман Доброхотов, The Insider
Єлена Немирівська, Школа громадянської освіти
Юрій Сенокосов, Школа громадянської освіти
Максим Трудолюбов, журналіст
Кирило Мартинов, «Нова газета – Європа»
Ольга Орлова, Медіа академічної спільноти «Т-інваріант»
Кирило Харатьян, The Moscow Times
Марина Охрімовська, Інтернет-журнал «Швейцарія для всіх»
Ілля Шуманов, директор «Трансперенсі Інтернешнл – Росія»
Сергій Шелін, журналіст
Наталія Баранова, журналiстка
Марія Солєнова, ініціатор wfu.world, Action4life
Лев Гершензон, True Story
Поліна Аронсон, незалежний журналіст
Паша Андрєєв, незалежний фасилітатор, співзасновник Co'moon e.V.
Олена Штайн, CISR e.V. Berlin
В'ячеслав Пестерєв, Курганський державний університет
Олег Кузнєцов, Санкт-Петербург, кандидат історичних наук
Катерина Бірюкова, Хайфська антивоєнна група «Зв'язок»
Олексій Кожухов, Хайфська антивоєнна група «Зв'язок»
Сергій Лукашевський, Радіо Сахаров, Російська Гельсінська група
Саша Бєлік, Рух свідомих відмовників
Ігор Ейдман, Європейський правозахисний діалог
Аркадій Островський, The Economist
Василь Жарков, політолог

Підписати Маніфест